Сообщение Эдуард » Вс, 15 ноя 2009 17:14:35
Это сюда?
Село згадується з 1594 року: тоді «…землевласник Д.Шеремет позивався до Степана Клещовського, який чинив збитки на річці Івані: ловив бобрів, лосів, оленів, диких кабанів та коней на території Буцького грунту».
Згадка про село Івані збереглась і в судовому запису (рішення Люблінського трибунального суду) між Федором Шандировським (позивачем) і землевласником А. Калиновським (відповідачем) 1 серпня 1622 року про «підданих з маєтку села Тростянця у воєводстві Брацлавському, які з дружинами та майном втекли до наново заселюваної слободи на території маєтку сторони відповідача — до міста Іваня».
У січні 1644 року в село вдерлися татари-ординці й знищили Успенську церкву, будівлі, багатьох жителів замордували, деяких забрали в неволю.
У 1664 році, як засвідчив збірник податків Брацлавського воєводства, «з містечка Івань панів Калиновських взято податі з димів 30 (інше населення — козаки), із 3-х млинів сплачено по злотому з каменя, за дві ступи — по злотому. Загальна сума податку 49 злотих, але внесено 30 злотих».
У 1718 році в центрі села церква освячена православним ігуменом монастиря Маньківського Арсенієм Біляшівським, зведена завдяки преосвященного переяславського Кирила Шумлянського на місці православної церкви, що знищена татарами, — православна церква Успіння Божої Матері.
У 1768 році жителі села брали участь у народному антифеодальному повстанні під проводом М.Залізняка та визвольній війні.
1 травня 1848 року Іваньки офіційно стають містечком, про що засвідчує рапорт Київського губернатора на ім’я Міністра внутрішніх справ Російської імперії від 13 липня 1848 року «О перейменований с.Иванок, Уманского уезда Киевской губернии в местечко».
Лаврентій Похилевич так пише про Іваньки: «Местечко в 30-ти верстах от города Умани, при соединении речки Маньковки и Быка, впадающих за 4 версты от местечка в реку Тикич. Жителей обоего пола: православных 1145, римских католиков 10, евреев 82. Принадлежит подполковнику князю Антону Ксавериевичу Любомирскому, имеющему здесь свою резиденцию.
К местечку приписано земли 2906 десятинъ. Церковь Успенская, деревянная, 5 класса, земли имеет 41 десятину, построена в 1782 году, ныне в ветхом состоянии; еврейский молитвенный домъ, начальное училище, 7 лавок, еженедельные базары; винокуренный завод (16 тысячь ведер спирта в год) и свеклосахарный (директор Франц Францович Веселий), на котором в 1859-1860 годах выработано сладкого песка 6000 пудов на 30 тысячь рублей, а в 1860-1861 -20296 пудов. В Иваньках князя Любомирского проживали также два приходских священника с семействами, 10 семейств однодворцев, 8 семейств евреев, содержащих в аренде мельницу й пивоварню, озера, огороди й сукновальню, один иностранец с семейством и мастера: каменщики, садовник, красильщик й ружейный мастер из евреев, портные, иностранец сахарозаводчик и архитектор. Иваньковский ключ куплен князем Любомирским у графини Кисилевой».
У 1900 році, як свідчать архіви, до Іваньківської волості входили: м.Іваньки, с.Янківка, с.Березівка, с.Попівка, с.Крачківка, с.Харківка, с.Тимошівка, с.Полковниче, с.Паланочка. Пошта доставлялася в Іваньки у понеділок і четвер через містечко Буки. На той рік у волості мешкало 10 341 особа, у тому числі: чоловіків — 5261 і жінок — 5080-серед них віросповідання: 9528 — православних, 31 — католиків, 3 німці та 779 євреїв.
У волості на той час діяло: 8 приходів, 8 дерев’яних церков, єврейська молитовна школа, 8 церковно-приходських шкіл та одна школа грамоти. За волостю було закріплено 16063 десятини землі, у тому числі: 8443, — приватні володіння, 7160 селянські наділи, 396 — монастирські та церковні, 4 під залізничними коліями та 60 десятин лишньої земської школи, одведено під дороги.
У 1903 році в містечку Іваньки, що знаходилося на річці Іваньки (Кищиха), було 231 двір; кількість мешканців: чоловіків — 1200, жінок — 1068. Діяли церква, єврейська школа, 3 водяних млини.
У 1905 році містечко Іваньки відносилося до Іваньківської волості Уманського повіту Київської губернії, в землекористуванні населення було 3870 десятин.
У 1910 році в селі зведено приміщення для двокласної земської школи з п’ятирічним строком навчання та будинок для родин — директора і вчителів (і нині ці будівлі стоять при в’їзді в село). Щорічно в цій школі навчалося 100 учнів і працювало 5 учителів.
У 1913 році в містечку мешкало 2556 осіб, діяли двокласне училище та церковно-приходська школа. Продажем та виробництвом товарів і послуг займалися 11 магазинів «Бакалія», винна лавка № 483, 3 магазини металево — скоб’яних виробів та 4 магазини «Хліб-зерно». Щочетверга вирувала ярмарка; до послуг населення — поштове відділення, аптека та аптечні товари, три акушерки. Працювали цукрово-пісочний (виробництво 664 тисяч пудів на рік), винокурний та спиртоочисний заводи.
У 1927 році трудова школа реорганізована у фабрично-заводську семирічку, у якій навчалося 360 дітей з сіл Полковничого, Тимошівки, Юрполя, Чорної Кам’янки, Крачківки.
У 1939 році в Іваньках відкрито середню школу, де 24 вчителі навчали 400 хлопчиків та дівчаток.
У 1928 році організовано ТСОЗ «Новий хлібороб» (Товариство спільного обробітку землі), у яке записалося 28 селян-землевласників, серед них: С.Драгоруб, Т.Ганджа, Я.Проценко, П.Парій, В.Рябокінь, І.Зубченко І.Шарий, Т.Коваленко, А.Драган, О.Горбунко, С.Свистун, А.Гончар Й.Джугля, К.Верзун, М.Драган, Г.Остроушко, Р.Шмалій, Н.Шмаліи, Н.Коваленко, Й.Ганджа, С.Кривоніс та інші.
20 лютого 1929 року організовано колгосп імені Андре-Марті, головою якого обрано Миколу Федотовича Жебета.
У 1936 році господарство придбало перший автомобіль «полуторка», за кермо якого сів Дмитро Іванович Ганджа.
27 липня 1941 року село захопили фашистські окупанти. У Другій світовій війні (1941-1945 роки) брали участь 519 іванчан, 312 — полягли смертю хоробрих, 255 учасників відзначено бойовими нагородами. 200 жителів села було примусово відправлено на роботи до Німеччини.
У жовтні 1944 року в Іваньках створено підпільну групу на чолі з Степаном Іллічем Горчінським, до якої ввійшли Олексій Микитович Березкін Василь Ігорович Бугай, Василиса Герасимівна Хабло, Володимир Вікторович Книшко, Олексій Олексійович Макушевський. У грудні 1943 року підпільників (окрім О.О.Макушевського) фашисти розстріляли.
7 березня 1944 року 1-й батальйон майора П.Я.Калашникова танкової бригади визволив село від загарбників.
10 жовтня 1950 року з трьох колгоспів (іваньківських — імені Андре-Марті та імені Кірова, полковницького «Перемога») створено колгосп імені Кірова (через рік — імені Сталіна), головою якого обрали Петра Федотовича Литвина.
З 16 по 26 грудня 1961 року в Полтаві проходила особиста командна першість України з шахів і шашок серед сільських спортсменів. У боротьбі з сильними суперниками вчитель історії Іваньківської середньої школи, кандидат у майстри спорту Юрій Дьомін завоював звання чемпіона республіки серед сільських шашкістів.
У 1962 році на місці зруйнованої церкви зведено Будинок культури на 400 місць, читальний зал і бібліотека з фондом 18 тисяч книжок, директором якого був Андрій Трифонович Гуменюк.
У 1963 році колгосп став носити ім’я М.Островського, головою правління якого (з 1961 року) був Олександр Мусійович Бортник.
1 вересня 1966 року прийняла перших учнів середня школа на 705 учнів, педколектив — 40 вчителів.
У 1966 році слюсареві-наладчикові Іваньківського цукрового заводу Миколі Даниловичу Самборському присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
30 квітня 1994 року трудівниками агрофірми «Іваньки» в центрі села зведено адмінбудинок. У ньому розмістилися виконком сільської ради, правління агрофірми, відділення Ощадбанку й Агропромбанку, автоматизована телефонна станція.
15 грудня 2000 року в котельні Іваньківського спиртового заводу запалав факел «блакитного вогню». На території села та його околицях виявлено сліди епохи бронзи та трипільської культури, чотири стародавні кургани. Зберігся величний курган на Іваньківських землях на полі перед Чорною Кам’янкою — тут знайшли вічний спочинок козаки, що загинули в першому ешелоні українського війська, які зустріли силу-силенну татарських нападників.
На 1 січня 2005 року в Іваньках проживало 3078 чоловік.
-
Вложения
-
